8 клас, українська література
Із сучасної української поезії. Глибинний зміст і символіка “Чоловічого танцю” Василя Герасим’юка
Василь Дмитрович Герасим’юк (народився 18.09.1956 р.).
Літературна екскурсія
«Сторінками життя і творчості В. Герасим’юка»
Сторінка 1. Родина — репресовані переселенці.
В.
Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї репресованих
Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава у товарняках,
під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». За
три роки до народження Василя його батьки «погодилися» на довічне поселення в
Казахстані, що й засвідчили підписами на паперах, які лягли в картотеку
каральних органів. Про знайомство родин своїх батьків сам Герасим’юк
розповідає: «Ось візьмемо мій вірш «Родинна хроніка», там написано все, як
відбувалося насправді. Як моя бабця — мати батька — познайомилася з моєю мамою.
У Карпатах вони жили на різних верхах, а у тому бараці вийшло, що одні нари
були зверху, а другі знизу. І ось на нижніх — мій батько зі своєю матір’ю, вони
потрапили туди через батькового брата, а на верхній — моя бабуся, моя мама і ще
її молодша сестра спали…»
Один
із Василевих дідів був командиром українських січових стрільців, інший —
командиром УПА. Останній упродовж певного часу відбував ув’язнення в одному
таборі з Йосипом Сліпим. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація
в імперії почала дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує
поет.— Як мені розповідали, я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш.
Я не міг спати, задихався від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила
вранці на берег гірського потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до
смерекового лісу. Настояне на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі
груди, і кашель потроху відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували
мене від смерті».
Сторінка 2. Формування майбутнього поета.
У
селі Прокурава на Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа
Василя. Саме тут споконвіку жили митці — живуть вони там і сьогодні — різьбярі,
музики, вишивальниці, ткачі, кушніри… Біля Прокурави розкинулися Брустури, де
можна почути найкращу на Гуцульщині троїсту музику; тут не тільки грають, а й
самі роблять інструменти, які розмовляють усіма голосами Карпат. Нема сумніву,
що художнє світобачення В. Герасим’юка виникло в голосах брустурських цимбалів
і прокуравських сопілок, у дивах гуцульських килимів і вишиванок, у загадковому
й щемливому світі нашого карпатського народного мистецтва. Як говорить поет,
його дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори».
Писати
Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Його вірші потрапили на сторінки
літературних журналів, швидко привернули увагу читачів. По закінченні
філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка
Герасим’юк працював у видавництвах
«Молодь» і «Дніпро». Перші поезії митця хвалили і вчителі Коломийської
середньої школи, де навчався Василь Дмитрович, і працівники місцевих газет.
Митець ніби народився з тривожною недовірою до свого таланту, він нестанно
шукав, як йому здавалося, нового вияву для своїх задумів. Поету болить доля
високого мистецтва, серед якого зростав і
ціну якому розуміє. Тому, намагаючись збагнути таїну килимів Параски Танасійчук
(таємниче мистецтво народної майстрині, гуцульської чаклунки стало символічним
народженням ліричного героя, його душі, світогляду, ставлення до життя і
сприймання краси) чи возвеличити подвиг
майстра, що зробив дерев’яний літак і розбився на ньому, заявляє: Я напишу такі
вірші, від яких всохнуть руки гуцулові, якщо він робитиме 50 сувенірів щодня!
Сторінка 3. Творчий доробок письменника.
Закоханість
у Гуцульщину відчувається в кожному вірші В. Герасим’юка. З тієї закоханості
він постає як творець, саме вона формує незалежність його поетики. Формування
особистості відбувалося у рідному краї, де поєдналися язичництво і
християнство, які письменник у своєму духовному досвіді не відділяє. «Смереки»
(1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат
як світу особливого співжиття природи й
людини; інтимізацію цього світу. «Потоки» (1986). Назва збірки не довільна:
потоки — одна з тих стихій, що творять величний, грізний і очисний космос
Карпат («високі потоки» — символ і нещадної, і життєдайної плинності й
безупинності, неминущості минущого). «Космацький узір» (1989). У ній знайшло
вихід і те, що нагромаджувалося в душі, планувалося раніше, відлунюючи
розкиданими в просторі голосами,— і те, що визрівало в атмосфері суспільного
піднесення 80-х. «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша збірка у творчій
спадщині В. Герасим’юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані
переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися
об’єктивні й суб’єктивні передумови для здобуття омріяної державної
незалежності України. «Осінні пси Карпат» (1999) — своєрідний підсумок творчого
шляху поета. Збірка мала підзаголовок «Із лірики
80-х», хоча містила дещо із 90-х. «Серпень за старим стилем» (2000) — своєрідне
доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе молодшого. «Поет у
повітрі» (2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю
збірку В. Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка. «Була
така земля» (2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної —
«Потоки», нове зібрання твору дещо розширено: як утрату не лише традиційних
уявлень, а й самого світу, що ці уявлення породжував. «Папороть» (2006) — ця
книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього
часу. До другого — «Чорні хлопці» — увійшли окремі твори і фрагменти з
написаного переважно в останній чверті минулого століття. У збірці органічно
поєднані нові твори і краще з доробку митця, що давно стало невід’ємною частиною
сучасної української поезії.
Сторінка 4. Особливості творчої майстерності
Поетичний
світ В. Герасимка відбиває нерозривний зв’язок автора з його рідним краєм —
Гуцульщиною. Митець звертається до різних проявів народного буття. Його захоплює
духовна краса українських горян, він переймається їх проблемами, намагається
зазирнути в глиб народної душі. У цьому поетові
допомагає добре знання народних звичаїв, вірувань. У творчій манері митця
відчувається бажання поєднати досвід духовного життя українського народу із
загальнолюдськими культурними надбаннями. Поезії митця засвідчують його значний
інтелектуальний потенціал, схильність до філософських роздумів. Характерною
рисою художніх пошуків Герасим’юка виступає поєднання християнської духовності з
давніми гуцульськими віруваннями.
Поет
виступив продовжувачем традицій верлібру в українській літературі, показав себе
у цьому справжнім майстром. До нього верлібр з успіхом використовували Леся
Українка, І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, інші відомі митці слова. Такий
вірш відобразив формування певного поетичного світогляду, здатного відобразити
життя в усій його складності й мінливості. Саме верлібр якнайкраще підходить
для відтворення самобутнього світобачення Герасим’юка, тісно узгодженого з прадавніми
гуцульськими уявленнями про людину й довкілля. Змальовуючи глибинну єдність
свого ліричного героя з людьми, звичаями, природою гуцульського краю,
Герасим’юк утверджує думку про особливу роль, яку в житті кожного відіграє мала
батьківщина. Нерозривний зв’язок із родовою традицією зовсім не заважає йому
вільно почуватися у світовій культурі. Звертаючись до світових образів та
мотивів, поет оригінально й художньо переконливо розкриває їх нові грані в національному духовному контексті.
Сторінка 5. Влучні висловлювання В. Герасим’юка
(стислий їх коментар)
Віра:
«Віра допомогла моїм батькам вижити, адже вони десять років провели в
Караганді. Віра в Спасителя допомогла їм, як і тисячам тисяч моїх земляків. Моя
віра — це не віра інтелектуалів. Вона нагадує швидше віру первісних християн,
фантастичну віру, що змушувала повстанців УПА, юних дівчат, підриватися на
мінах. Ця віра не підлягала сумніву і приймалася без заперечень. Найбільше
боюся Бога — мене так виховували».
Характер:
«Мої гуцульські вірші значною мірою зумовлені особливостями характеру: я не
можу повірити собі, поки не відчую прямого зрощення тексту з реальністю. У мене
все реальне. У мене немає жодної вигадки, а моя фантазія починає працювати лише
після зіткнення до реальності. Формування особистості відбувалося в такому
краї, де поєдналося язичництво і християнство».
Вірші:
«Реакція на вірш має бути на сенсорному рівні, а якщо такої реакції нема, то
все інше не має сенсу. Можна вірші розшифровувати при бажанні. А ні — то сприймайте
мою збірку на інтуїтивному рівні».
Мова:
«Поет — це мова; мова наполовину робить поезію сама. Адже мова — це не тільки
засіб спілкування, це щось більш глибинне… національне… Мовне питання в Україні
— це те, що справді наболіло, і розв’язувати його треба рішуче, методами УПА!
Тоді будуть і українські книжки, буде і народ, і все інше!»
Мати:
«Ми в Україні боготворимо образ Матері. Це прекрасно — молитися до матері.
Може, цим ми і відрізняємося від решти світу».
Світогляд:
«…я лише з’ясовую проблеми світогляду: адже завжди треба на щось опиратися. У
творчості я стикаюсь з верхнім світом, заповітом… В загальному тут йдеться про
гуцульський симбіоз язичництва і християнства. Ці ветхозаветні навіть не
сюжети, а схеми я пропускав через своє сприйняття, відчуття».
Стихія.
«Повітря — названа стихія в книжці. Окрім неї є ще три неназвані — вода, вогонь
і земля. І хоча книжку присвячено не стихіям, а поету, однак акцентовано її
саме на стихії повітря. Усе витає в повітрі. Я віддав данину й іншим стихіям, коли писав: «вогонь — мій ангел», а
«вітре — демон».
Авторитет:
«Авторитети в літературі — П. Тичина, Б.-І. Антонич, В. Забаштанський, Л.
Талалай…»
Поезія:
«Поезія — це мистецтво. Таке велике, як музика. В окремих своїх взірцях поезія
стає вищого від музики, хоч вищого від музики, здається, немає нічого».
Сторінка 6. Творчі здобутки. Діяльність триває…
В.
Герасим’юк — ведучий літературної радіопрограми «На межі тисячоліть». Разом зі
своїми співбесідниками розмірковує про тенденції сучасного існуючого процесу,
сперечається, прогнозує, нагадує про наші духовні біди, думає над тим, як їх
позбутися. Бо вже сама назва радіопередачі мимоволі спонукає її «дійових осіб»
озиратися назад, підсумовувати, міркувати. Його співрозмовниками можуть бути
молодий скульптор, якого знають хіба що у вузькому колі професіоналів, і
священик із віддаленого села, про якого слухачі довідуються з передачі. Та
кожен, хто ступає «На межу тисячоліть», обов’язково непередбачувана людина,
особистість зі своєю моделлю світосприйняття і мислення. На першому
Всеукраїнському кінофестивалі у 1991 році показували фільм, знятий за сценарієм
Герасим’юка — «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали». Фільм замислювався під
іншою назвою: «Сорок сьомий». Саме тоді
сотні УПА вели тяжкі бої з військами НКВС у Карпатських лісах. Зокрема, і
довкола Космача — одного з найбільших українських сіл із 30 присілками.
В.
Герасим’юк вважає, що то був складніший і трагічніший період у житті нашого
народу, ніж навіть козацька доба. Звідки бралися сили, щоб чинити опір таким
сильним і страшним режимам, якими були гітлерівський і сталінський. Здебільшого
то були сільські хлопці й дівчата, які далі Косава чи Коломиї нічого не бачили.
Платили своїм молодим життям, щоб жила посеред нас, українців, ідея
незалежності. Василь Дмитрович створив у своїй поезії власну абетку символів,
вичитавши їх у чотирьох стихіях. Стихія повітря — це там, де перебуває поет, це
наш теперішній час. Слово — теж стихія, поезія — спільна мова минулого й
майбутнього. Абетка символів В. Герасим’юка: Віра, Характер, Вірші, Мова, Мати,
Світогляд, Стихія, Авторитет.
В. Герасим’юк — лауреат Національної премії
України імені Т. Шевченка 2003 р., літературних премій ім. П. Тичини, В.
Свідзинського, премії «Князь роси» ім. Тараса Мельниченка та ще кількох
престижних відзнак. Він член НСПУ й АУП. Його поезія перекладена 20 мовами світу.
2. Опрацювання ідейно-художнього змісту поезії «Чоловічий танець»
Слухання вірша у виконанні автора
Режим доступу – https://www.youtube.com/watch?v=b3iVXe3KljE
Бесіда за питаннями:
- Чи знаєте ви, що таке аркан?
Перегляд відео –
виконання танцю гуртом «Квіти України».
Режим доступу – https://www.youtube.com/watch?v=3P6leo9N5OA
Аркан
– це український народний чоловічий танець, поширений серед гуцулів, є
елементом обряду посвячення гуцульського 20-річного юнака у легіні (після
проходження обряду він отримував право танцювати, носити бартку (топірець),
вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним
опришком). Аркан має дві групи рухів 1) «прибий» і «зміни», 2) «підківка»,
«тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга зустрічається також в
коломийкових танцях). Танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в
руках.
Повідомлення
Одним з древніх символів горянського життя є танець
аркан. Він містить у собі елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це
відбувалося під відкритим небом — ближче до Сонця та Богів… Горяни сходилися
докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до
одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих
енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі,
творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи
робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче
самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який
момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні,
а колу розпастися, “заспокоїтись”. Очевидно, лише самі танцюючі мимовільно
відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у сучасному
цивілізованому сценічному варіанті аркан вперто зберігає запалюючу силу,
гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику, злиття
танцювальної культури самих гуцулів та сусідів румунів. Хлопці демонстрували
свої силу,спритність,дисциплінованість. Аркан далеко не єдиний танець у
язичників-горян, який виконувався в колі та мав ритуальне значення.
(“Гуцульські танці “коло”, “колесо”, “кругляк”, “кочело” теж виконуються
в обрядовому варіанті, як рух по колу вправо і фактично імітують хід небесних
світил (сонця)”.
- Яке значення, на вашу думку,
вкладає поет у слова «чоловічий танець»? Чому?
- Для чого кожен чоловік хоч раз
у житті повинен станцювати аркан?
5. Аналіз
Тема: відтворення
особливостей чоловічого танцю, який перетворюється на таємничий ритуал.
Ідея: возвеличення аркану як стихії
родової єдності.
Визначення художніх особливостей твору
Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко»,
«ти…»
Епітети: «древнє чоловіче коло»,
«найтісніше заповітне коло», «грішний світ».
Метафори: «коло тяжко рветься»,
«мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».
Звертання: «Сину людський».
І. Малкович. «Із янголом на плечі». «З нічних
молитов». Прагнення зазирнути у світ душі звичайної людини, осмислити її
призначення та сенс життя
У нього була рання
літературна кар’єра: у 23 роки вийшла перша поетична збірка, у 24 — прийняли до
Спілки письменників, у 31 — започаткував власне видавництво. Іван Антонович
Малкович — успішна й знана не лише в Україні людина — талановитий український
поет, директор і власник видавництва «А-БА-БА-ГА- ЛА-МА-ГА». Живе й працює в
Києві.
Його обдарування
виявилися ще в дитинстві. Про це він говорить у одному зі своїх інтерв’ю:
«Недавно мама віддала мені дуже «цінну». книжечку: у 10 років я сам її зшив,
зробив обкладинку, назву придумав. Вірші, потім іде казка про двох братів, далі
пісня з нотами (я ж учився в музичній школі) і знову вірші коротенькі. Отже,
навіть по тій книжечці видно, що я прагнув би не тільки щось писати, а й
видавати».
Найяскравішим й
найказковішим у його житті було, звичайно ж, дитинство, яке пройшло на
Івано-Франківщині, у славному Косівському краї. Постійне очікування дива було
пов’язане з приходом особливих для гуцульського хлопчика свят. Тремтіння
викликало свято Маланки, хоч його й суворо забороняли. На Маланку можна було
переодягтися й бути невпізнаваним; з’являлося якесь щемке й дивовижне відчуття
свободи… Але кульмінаційним моментом дитячого життя було свято Миколая. Це
взагалі, мабуть, найочікуваніша мить, до якої готуєшся цілий рік.
Далі були середня школа,
музичне училище, філологічний факультет Київського державного університету
імені Т. Г. Шевченка, праця учителем у школі на Київщині. І перша велика
публікація віршів у газеті «Літературна Україна». зі вступним словом відомого
поета Дмитра Павличка. 1981 року Іван Малкович став переможцем поетичного
турніру на Всеукраїнському творчому семінарі в Ірпені. А за три роки побачила
світ його перша поетична збірка «Білий камінь». у рецензії на яку його названо
«найніжнішою скрипкою України». (Л. Костенко). Тепер він уже редактор провідних
київських видавництв, щасливий чоловік і батько двох синів.
1986 року став
(наймолодшим на той час) членом Спілки письменників СРСР. 2004 року Форум
видавців у Львові визнав І. Малковича найкращим директором видавництва в
Україні. Тоді ж він став кавалером міжнародного Ордену Усмішки.
Протягом трьох років
ім’я Івана Малковича входило до «ТОП-100 найвпливовіших людей України».
щорічного рейтингу журналу «Кореспондент».
Про видавництво
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». — окрема розмова. «Успіх видавництва
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». демонструє хибність поняття «сізіфова праця». Його
директор Іван Малкович уже сімнадцятий рік доводить, що кожна, здавалося б,
абсолютно невигідна з комерційної точки зору діяльність здатна з часом не
просто приносити непогані прибутки, а й стати національним символом і
міжнародним брендом».
Перше видання
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». — «Українська абетка». 1992 року — починалося з
«ангела». на літеру «а». Не виключено, що саме тоді видавництво знайшло
надійного покровителя.
«Колись, ще в середині
дев’яностих, до мене прийшов лист про книжку «Улюблені вірші». Здається, з
Дніпродзержинська. Люди писали, що завдяки «Улюбленим віршам». вони почали в
сім’ї спілкуватися українською. Хтось їм подарував цю книжку і музичну
аудіокасетку до неї. І дитятко слухало, потім навчилося цих віршів, і дорослі
разом з ним… Це був дуже важливий лист, адже моя книжка таки й справді дещо
змінила тим людям погляд на світ». — згадує І. Малкович.
Ще далекого 1995 року
видавець продав американському видавничому гігантові Alfred A. Knopf права на
книжку «Котик та Півник». Це була перша в історії незалежної України книжка,
яку придбало видавництво зі світовим ім’ям. 2006 року в США було видано також
«Снігову королеву».
Англійське видавництво
Templar 2005 року видало казку Г. К. Андерсена в інтерпретації
«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Саме їй судилося стати лідером продажу цього
видавництва, обігнавши такі вічні книги, як «Острів скарбів». і «Пітер Пен».
Причому «Снігову королеву». було видано в категорії подарункового видання, яке
коштувало 20 фунтів (більше 200 гривень). В Англії було продано понад 30 тис.
примірників цієї книги.
(За С. Пилипенком)
Іван Малкович —
редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. Це
людина, безмежно віддана ідеї «особливо якісної української книги».
— Наші справи в Україні
йдуть добре. Але для мене все ж таки гроші заради гарних книжок, а не книжки
заради грошей. Мені цікаво наповнити ринок для українського читача — зробити
такі книги, щоб в Україні з більшою охотою читали українською мовою, — запевняє
І. Малкович.
Вірші Малковича
перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською,
литовською, грузинською та іншими мовами.
✵ Виразне читання поезії І. Малковича «із янголом на плечі».
✵ Евристична бесіда.
— Чи сподобався вам
прочитаний вірш? Чим саме? Зачитайте ту строфу, яка справила на вас найбільше
враження.
— Які образи й картини
ви уявляли, читаючи поезію?
— Хто такий, на вашу
думку, отой «хтось». що «бреде собі самотньо із янголом на плечі».
— Як ви розумієте
вислів: «Йде в ніде, в невороття, йде лелійно, як дитя, і жене його у спину
сірий маятник життя». Поміркуйте, який прихований зміст криється в образі
сірого маятника? (Кожна людина у своєму бутті здійснює довгу й тяжку мандрівку,
у якій на неї чатує небезпека — бути поглинутим Буднем — «сірим маятником
життя». Йдеться про одвічне протиборство в людській душі добра і зла, світла і
темряви, що набувають символічного вираження. Вірш будується за принципом
різкого контрасту колористики: темне уособлює сили зла — це світ ночі, світ
небуття, у якому «віє вітер вировий, виє Ірод моровий». Традиційний у міфології
образ вітру виступає символом руйнування, спустошення й нищення.)
— Яким ви уявляєте
янгола? Де він знаходиться? Чому? (Світле в людській душі асоціюється з білістю
янгола. Не випадково оформлення однойменної збірки витримане в сніжно-білих
тонах, що асоціюється з кольором крил янголів.)
— Хто такий янгол за
християнською міфологією? Що означає його зберегти? (Янгол оберігає людину від
сил зла, він із доброю енергетикою, творить у людині благовість. Зберегти
янгола-охоронця означає зміцнити свою віру, духовність.)
— Які засоби художньої
виразності використовує в поезії Іван Малкович? Проілюструйте свою відповідь
прикладами з тексту.
— Чи можна стверджувати,
що вірш має оптимістичний характер? Хто, на вашу думку, переможе: «янгол на
плечі». (добро) чи «Ірод моровий». (зло)? (Поет вдається до вічної теми двобою
чистого добра з жорстокою сірістю буденності. Через баладу «хтось бреде собі
самотньо із янголом на плечі». На цій дорозі життя його «сірий маятник». «все
дужче бухка». усипну. «Стогне янгол ледь живий…». під вітром випробувань і
міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей «хтось». (я, він, ми всі!)
обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: «… вуста дрижать
гарячі: янголе, не впадь з плеча».)
— Поезія «Із янголом на
плечі». має підзаголовок «Старосвітська балада». Як ви гадаєте, чому автор саме
так визначив жанр свого твору?
Довідка. Балада (фр.
baliade, від лат. Ваllаr — танцюю) — віршований ліро-епічний твір
фантастичного, історичного або героїчного змісту. Гострота, часом трагічність
сюжету сполучається в ній з яскраво-ліричним забарвленням.
Уперше балада з’явилася
в народній творчості. У середньовічній літературі (від V ст. до середини XVII
ст.) баладами називали хороводно-танцювальні народні пісні на теми кохання.
Пізніше в Італії балада відокремилась від танцю й увійшла в творчість видатних
поетів Данте та Петрарки. У Франції в XIV-XV ст. балада стала дуже популярним
жанром придворної поезії. Блискучі зразки балад залишив французький поет
Франсуа Війон. В Англії відомі балади драматичного характеру з хоровим
приспівом, що розповідали про народного героя Робіна Гуда. У польській
літературі низку яскравих балад створив Адам Міцкевич, у російській — В.
Жуковський, О. Пушкін, М. Лєрмонтов.
В Україні розвиток
балади пов’язаний із романтизмом 20- 40-х років XIX ст. Це вільні переробки
балади А. Міцкевича «Пані Твардовська». та балади Гете «Рибалка». П.
Гулаком-Артемовським. Л. Боровиковський за зразком балади «Світлана». В.
Жуковського написав баладу «Маруся». Т. Шевченко в романтичних баладах
«Причинна». «Тополя». «Утоплена». «Лілея». та інших, користуючись народною
фантастикою й фольклорними засобами, яскраво змалював глибокі почуття
жінки-страдниці. Яскраві балади створили письменники XX ст. В. Сосюра, Л.
Первомайський, М. Бажан, І. Драч та інші.
✵ Виразне читання поезії І. Малковича «З нічних молитов».
✵ Евристична бесіда.
— Що таке молитва? Коли
до неї звертаються?
— Про що зазвичай
просять у Господа?
— Що значить
метафоричний вираз «літа стебельце всели до самітніх душ».
— Підберіть ситуативні
синоніми до слова «кубельце».
— Що, за автором,
підтримує людину в скрутних обставинах у житті взагалі?
— Яка, на ваш погляд,
молитва може дійти, допомогти? (Щира, добра.)
— Чому поет уживає
метафору «віри обруч». (Обруч — це те, що об’єднує частини в ціле, утримує
разом, підтримує.)
✵ Складання анкети-характеристики за матеріалами підручника та додатковими
джерелами інформації.
Ім’я, по батькові,
прізвище — Іван Антонович Малкович
Рік народження — 1961
Місце народження —
Нижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область
Батьки — Антон та Юлія
Малковичі
Навчання — середня школа
в Нижньому Березові, скрипкове відділення Івано-Франківського музичного
училища, філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г.
Шевченка
Рід занять, захоплення —
учитель, поет, видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Сімейний стан —
одружений, дружина Ярина Антків, музикант, сини Тарас (нині поет і перекладач),
Гордій
Основні твори — поетичні
збірки: «Білий камінь». «Ключ». «Вірші». «Із янголом на плечі». «Вірші на
зиму».
Нагороди, відзнаки —
кавалер Міжнародного ордену усмішки, входить до «ТОП-100 найвпливовіших людей
України». за версією журналу «Кореспондент». став «Людиною десятиліття».
✵ Літературознавці про письменника.
… Але ж це поет, цілком
своєрідний, справдешній. Його варто знати вже хоч би за те, що він в жодному
слові своєму не покривив почуттям, що він дуже цільний у тому настрої, котрий
можемо назвати уболіванням за добротою, лагідністю життя, що він у кожному
образі являє свіжість і вишуканість… (Д. Павличко)
Домашнє завдання
Уявіть, що ви
повинні взяти інтерв’ю у поета. Підготуйте кілька запитань.
Знати про письменника,
уміти виразно читати, аналізувати вірші поета, висловлювати власні судження про
них, за бажанням вивчити один із них напам'ять.
