10 клас зарубіжна література

Урок 2 за 18 січня

Тема. Сюжет роману «Злочин і кара», зумовлений рухом свідомості головного героя. «Теорія» Раскольнікова, її сутність і проблематика

1.Запишіть у зошити дату і тему уроку

2.Розгляньте історію створення роману

— Історія створення роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» сягає часів перебування письменника на каторзі. 9 жовтня 1859 р. він із Твері писав братові: «У грудні я почну роман. Пам’ятаєш, я тобі говорив про одну сповідь-роман, який я хотів писати після всіх, розуміючи, що ще самому слід пережити. Днями я вирішив писати його негайно. Усе серце моє з кров’ю буде вкладено в цей роман». Спочатку «Злочин і кару» письменник замислював як сповідь Раскольникова.

Минуло 6 років. Упродовж цього часу було написано романи «Принижені й ображені», «Записки з Мертвого будинку», «Записки з підпілля». Головні мотиви цих творів — тема бунту й тема героя-індивідуаліста — автор згодом синтезував у романі «Злочин і кара».

8 червня 1865 р. Ф. М. Достоєвський попросив аванс у видавця А. О. Краєвського за новий твір для журналу «Отечественные записки» — роман «П’яненькі». Видавець відмовив, мотивуючи це відсутністю коштів у редакції. Перебуваючи за кордоном, Ф. М. Достоєвський полишив «П’яненьких» і вирішив написати повість, задум якої став зерном майбутнього роману «Злочин і кара».

У вересні 1865 р. Достоєвський запропонував цю повість журналу «Русский вестник». У листі до видавця М. Н. Каткова письменник детально виклав план свого твору й визначив його головну ідею: «Це — психологічний звіт одного злочину». Але в процесі написання повість поступово переросла у великий роман, і Достоєвський пожертвував усім написаним і почав знову. У середині грудня 1865 р. першу частину роману було завершено: вона вийшла друком у січні 1866 р. у журналі «Русский вестник». Подальша робота над твором тривала впродовж усього 1866 р.

Роман «Злочин і кара» — перший із-поміж великих прозових творів, у якому новаторський світогляд письменника й нова поетика виявилися якнайповніше.

 

3.Визначте тему, ідею, проблематику роману «Злочин і кара»

Тема: показ нелюдських умов існування нижчих прошарків населення сучасної йому російської імперії, безнадійності й озлобленості цих людей.

Ідея: письменник засуджує тогочасне суспільство, якому байдуже до існування своїх громадян у безпросвітних злиднях.

Провідні проблеми:

■ суспільства;

■ моральності;

■ добра і зла;

■ гуманізму.

 

4.Розгляньте жанрові особливості

 

— Жанрові особливості роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» не можна окреслити певними межами. І не тільки тому, що цей твір складний за задумом і великий за обсягом. Можна назвати кілька жанрово різних визначень, і кожне з них по-своєму відображатиме істину.

«Злочин і кара» — філософський роман, тому що в ньому постає проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої «надособистості», що перебуває в центрі уваги.

«Злочин і кара» — психологічний роман, оскільки в ньому йдеться передусім про людську психологію, у різних, навіть хворобливих, її проявах.

До цього можна додати інші, більш конкретні жанрові особливості, пов’язані вже зі структурою твору та наявністю в ньому:

■ внутрішніх монологів;

■ діалогів-дискусій дійових осіб (сократівських діалогів¹);

■ картин майбутнього світу, у якому б запанувала ідея індивідуалізму.

Також «Злочин і кара» — поліфонічний роман: кожний із героїв стверджує власну ідею, тобто має власний голос.

 

5.Проаналізуйте образ Родіона Раскольнікова

· У 5 напрямках схарактеризуйте образ Родіона Раскольникова: 1-ший— зовнішній вигляд, 2-гий — риси характеру, 3-тій — сутність та проблематику його «теорії», 4-тий — злочин і покарання героя, 5-тий — шлях духовного відродження.

Очікувані відповіді

1-ший ЗОВНІШНІЙ вигляд Родіона Раскольникова. Зовнішність героя змальовано двічі. Опис Раскольникова у романі починається з першої глави: «Він був напрочуд гарний з себе, з прекрасними темними очима, темно-русявий, стрункий, на зріст вище середнього. <...> Він був так погано вдягнений, що інша, навіть звична до всього, людина посоромилася б удень виходити в такому лахмітті на вулицю». Ми знайомимося з молодим чоловіком, який перебуває у хворобливому стані. Він похмурий, задумливий і замкнений у собі. Родіон Романович Раскольников — колишній студент університету, що полишив заняття на юридичному факультеті. Разом з автором ми бачимо скромну обстановку кімнати, де живе молода людина: «Комірчина його містилася під самісіньким дахом високого п’ятиповерхового будинку і скидалася більше на шафу, ніж на житло. <...> Ця малюсінька комірчина, кроків на шість завдовжки, мала жалюгідний вигляд з своїми жовтенькими запиленими шпалерами, що скрізь повідліплювалися від стін, і була така низенька, що хоч трохи високій людині ставало в ній моторошно, і все здавалося, що от-от стукнешся головою об стелю. Меблі пасували до приміщення: було три старих стільці, не зовсім справних, фарбований стіл в кутку, на якому лежало кілька зошитів і книжок; вже з самого того, який товстий шар пилу укривав їх, видно було, що до них давно вже не доторкалася нічия рука; і, нарешті,— незграбна велика софа, яка займала мало не всю стіну і вшир половину всієї кімнати, колись оббита ситцем, але тепер геть уся обідрана, що правила Раскольникову за ліжко. Часто він спав на ній так, як був, не роздягаючись, без простирадла, вкриваючись своїм старим, зношеним студентським пальтом і користуючись невеликою подушечкою, під яку підкладав усе, що мав з білизни, чисте і брудне, щоб було вище в головах. Перед софою стояв маленький столик». Уважно розглядаємо зношені деталі одягу. Родіон раскольников перебуває у вкрай скрутному становищі. У нього немає ані копійчини, аби покрити борг за квартиру, сплатити за навчання.

Пізніше Достоєвський створив інший портрет Родіона Романовича — після злочину він нагадує людину, що насилу долає сильний фізичний біль: «Всі ці муки так його знесилили, що він ледве посувався. Піт виходив з нього краплями, шия була геть мокра. <..> Страшний холод охопив його, але холод був і від гарячки, яка вже давно почалася в нього під час сну. А тепер раптом вдарив такий озноб, що мало зуби не повилітали, і все в ньому так і заходило». Подібний метод дворазового портретизування автор застосував і в описі зовнішності інших персонажів — зокрема, Соні та Свидригайлова. Цей художній прийом дозволив письменникові показати, що його герої за незначний час здолали важкі випробування, які відбилися на їхній зовнішності.

2-гий. Риси характеру Родіона. Достоєвський характеризує Раскольникова у романі «Злочин і покарання» поступово. Спочатку ми знайомимося з портретом героя, потім починаємо дізнаватися про особливості його вдачі. Раскольникову притаманно багато рис, що суто по-людськи привертають до нього увагу. Він чесний, здатний до співчуття та співпереживання. Останні свої гроші, мідь і срібло з рубля він залишає Мармеладовим. Щоправда, потім хоче повернутися й забрати їх, але не робить цього: «Виходячи, Раскольников устиг засунути руку в кишеню, загріб скільки потрапило мідяків, що залишалися з розміняного в пивниці карбованця, і непомітно поклав на вікно. Потім уже на сходах він схаменувся і хотів був повернутися. “Ну й дурницю я зробив,— подумав він,— тут у них Соня є, а мені самому потрібно”. Та зміркувавши, що взяти назад уже не можна і що все-таки він і без того не взяв би, він махнув рукою і пішов додому». Він сильний, талановитий молодий чоловік, розумний і освічений, гордий і незалежний. Принизливе матеріальне становище, у якому він опинився, робить його похмурим і відлюдькуватим. Його дратує спілкування з людьми. Будь-яка допомога з боку близького друга Дмитра Разуміхіна або літньої матері видається йому принизливою.

3-тій. «Теорія» Раскольникова, її сутність та проблематика. Уже з перших сторінок роману «Злочин і кара» головний герой пригнічений власною філософією, яка дозволяє кров по совісті. Спостерігаючи за життям своєї країни, замислюючись над світовою історією, Раскольников дійшов висновку, що не лише історичний прогрес, а й будь-який інший розвиток відбувається ціною чиїхось страждань, жертв і крові. Герой розподілив людство на дві категорії: є люди, які смиренно сприймають свою долю, а є такі, що порушують моральні норми та громадський порядок. Визначні особистості — Лікург, Магомет, Наполеон — не зупиняються перед жертвами, насиллям, кров’ю заради реалізації своїх ідей. Світ улаштований так, що розвиток суспільства відбувається в процесі знищення «тремтячих створінь» сильними світу цього: «Я просто вбив, для себе вбив, для себе самого, а там, чи став би я чиїмсь благодійником, чи все життя, мов павук, ловив би всіх у павутиння і з усіх живі соки висмоктував, мені в ту мить, певно, однаково було!.. І не гроші, головне, потрібні мені були, Соню, коли я вбив; не стільки гроші потрібні були, як інше... Я це все тепер знаю... Зрозумій мене: може, тим же шляхом ідучи, я вже ніколи більше не убив би вдруге. Мені інше треба було узнати, інше штовхало мене під руки: мені треба було узнати тоді, і якнайшвидше узнати, воша я, як усі, чи людина? Зможу я переступити чи не зможу? Зважусь нахилитися і взяти чи ні? Тремтяче я створіння, чи право маю...». Родіон уважає, що, скоївши вбивство «баби», перевірить свої ідеї, зможе почати нове життя й ощасливити людство. Справа в тому, що життєві ситуації, у які потрапляє Раскольников, не лише не відвертають його від ідеї вбивства, а наче наштовхують на неї.

4-тий. Суть злочину та покарання героя. У реальному житті все відбувається інакше, ніж замислив Раскольников. Разом із жадібною лихваркою гине вбога Лизавета Іванівна, яка нікому не заподіяла зла. Пограбування не вдалося. Раскольников не зміг змусити себе скористатися краденим. Йому гидко та страшно. Він розуміє, що даремно розраховував на роль Наполеона. Переступивши моральну межу, позбавивши життя людини, герой усіляко уникає спілкування з оточуючими. Знедолений і хворий, він опиняється на межі божевілля. родина Раскольникова, його друг Дмитро Разуміхін безуспішно намагаються зрозуміти стан юнака, підтримати нещасного. Гордий молодий чоловік відкидає турботу близьких і залишається на самоті зі своєю проблемою. «Але навіщо ж вони мене так люблять, якщо я не вартий!» — вигукує він.

Після фатальної події герой змушує себе спілкуватися з незнайомими людьми. Бере участь у долі Мармеладова та його сім’ї, віддаючи надіслані матір’ю гроші на похорон чиновника. Рятує від розтління дівчину. Благородні пориви душі швидко поступаються місцем роздратуванню, суму й самотності. Життя героя ніби розділилося навпіл: до вбивства і після нього. Він не почувається злочинцем, не усвідомлює своєї провини. Найбільше він переймається через те, що не витримав випробування. Родіон намагається заплутати слідство, зрозуміти, чи підозрює його розумний і хитрий слідчий Порфирій Петрович. Постійне удавання, напруження та брехня позбавляють його сил, спустошують душу. Герой відчуває, що діє неправильно, але не бажає визнавати своїх помилок.

5-тий. ШЛЯХ духовного відродження Родіона. Відродження до нового життя почалося після знайомства Родіона Раскольникова із Сонею Мармеладовою. Вісімнадцятирічна дівчина також перебувала у вкрай тяжкому стані. Сором’язлива, скромна від природи героїня змушена жити «за жовтим квитком», продавати своє тіло, тільки б урятувати від голоду свою родину. Вона постійно зносить образи та приниження, відчуває страх. Автор називає її неприкаяною. Але ця слабка істота має добре серце та щиро вірить у Бога, а ця віра допомагає Соні не тільки вистояти, а й підтримувати оточуючих. Любов Соні вберегла Родіона від загибелі. її жалість спочатку викликає у гордого юнака протест і обурення. Але саме Соні він довіряє свою таємницю і саме в неї шукає співчуття та підтримки. Змучений боротьбою із самим собою, Раскольников, за порадою подруги, визнає свою провину та вирушає на каторгу. Він не вірить у Бога, не поділяє переконань Соні. Думка про те, що щастя та прощення слід вистраждати, незрозуміла героєві. Терпіння, турбота й глибоке почуття дівчини зрештою допомагають Родіонові Раскольникову звернутися до Бога, покаятися й почати жити заново.

6.Підсумок

— У чернетках Достоєвського збереглися нотатки, пов’язані з психологічним портретом Раскольникова,— письменник хотів наділити головного героя такими характеристиками, як «непомірна гордість, зарозумілість і презирство до суспільства», водночас автор підкреслював, що «деспотизм — його риса». Однак у процесі роботи образ персонажа ускладнився; свідченням тому є відгук, який дає Родіонові його університетський товариш Дмитро Разуміхін: «У ньому два протилежних характери по черзі змінюються». З одного боку, Раскольников похмурий, з іншого — він здатний на щирі поривання. Так, уперше потрапивши до Мармеладових, герой непомітно кладе всі свої гроші на вікно їхньої кімнати; він заступається за Соню, яку Лужин звинувачує в крадіжці; його прихильність до людей часом народжується зі співчуття, а тому він тепло згадує про «хвору дівчинку» — своє перше кохання. При цьому Родіон свідомо дистанціюється від суспільства — навіть «перебуваючи в університеті, майже не мав товаришів, усіх цурався, ні до кого не ходив і у себе приймав неохоче. А втім, і від нього незабаром усі відвернулися. Ні в загальних сходках, ні в розмовах, ні в забавах, ні в чому він якось не брав участі. Вчився він посилено, не жаліючи себе, і за це його поважали, але ніхто не любив».

А теорія Раскольникова про можливість піднестися над людьми, із презирством ставитися до їхніх законів не знайшла підкріплення у його власній долі. Повністю вбити в собі совість та злетіти у гордій самотині над «людським мурашником» не може навіть найвитонченіший злодій, не те що людина з роздвоєною особистістю. Можливо, тому автор і прирік Раскольникова на самотність. Достоєвський усією образною системою роману переконливо довів, що не можна виправдати теорію насильства, убивства, якою б благородною метою її не аргументували.

 

Домашнє завдання         Скласти план характеристики образу Родіона Раскольнікова за матеріалами уроку