9 клас, література
Урок за 5 квітня
Тема. Б.Шоу "Пігмаліон": сюжет; динаміка образу Елізи Дулітл

1. Запишіть дату і тему уроку в зошити
2. Розкажіть про Б. Шоу як про письменника, громадського діяча та людину.

3. Словникова робота (запис до зошитів)
Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві ознаки водночас і трагедії, і комедії. Основою трагікомедії є трагікомічне світовідчуття драматурга. Джерелом сучасної трагікомедії є європейська «нова» драма. За О. А. Галичем, Шоу називав «трагікомедію Нового часу не трагедією з комедійними вкрапленнями, а комедією, що набуває трагічного змісту».
Парадокс — 1) своєрідна думка, судження, яке має розбіжності із загальноприйнятим, іноді суперечить здоровому глузду; 2) несподіване явище, яке не відповідає загальноприйнятим уявленням. Парадокс викликає здивування, заперечення, спонукає замислитись і визначити власну позицію щодо запропонованої в такий спосіб ідеї, ситуації, характеру тощо.
4. Опрацюйте матеріал
     Парадокс — ключовий художній засіб естетики Дж. Б. Шоу. Парадоксальність властива творам Шоу на різних рівнях тексту (словесний парадокс, парадоксальність думок, характерів, ситуацій, сюжету тощо). За К. О. Шаховою, «у Шоу парадокс розширює свої можливості, стає всюдисущим... Те, що видається у його п’єсах цілком позитивним. виявляється гидким, безчесним, жалюгідним або смішним. <...> Дивні ж вчинки, як стає зрозумілим по ходу дії, насправді — цілком розумні й корисні для загалу».
        Повернімося до головного жіночого образу п’єси Б. Шоу «Пігмаліон». Драматург усіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка Еліза Дулитл перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза — типова дівчина кокні (тобто найбідніша й найменш освічена мешканка Лондону), яка розмовляє жахливою англійською мовою. За словами автора, «її не можна назвати привабливою». її ніхто не виховував, навіть Генрі Гіггінс (англ. Henry Higgins, у різних перекладах — Генрі Хіггінс, Хігґінс, Гіґґінс, Гіггінс) каже про дівчину: «Вона така розкішно ниця... така страшенно брудна...»¹Водночас Елізі притаманні привабливі риси, які є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. Дівчина має почуття власної гідності, а це — здорове підґрунтя для будування характеру нової, гордої та сильної Елізи.
        Спочатку Елізі постійно доводиться виправдовуватись, підкреслюючи, що вона нікого не ображає, ні до кого не чіпляється: «Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин. Вони.» її лякає все, а найбільше той дивак, який записує всі почуті розмови. Вона просить прочитати те, що він записав. Почуте настільки вражає дівчину, що вона не може зупинити сліз. Вона чіпляється до слова «копитане», обіцяє виправитися.
       Мова героїні перенасичена жаргонною лексикою. Вона вживає слова, які не відповідають ані лексичним, ані граматичним нормам літературної мови, неправильно будує речення, постійно вигукує та зойкає, вважаючи, що так якнайкраще передає свої думки й емоції.
       людина із записником виносить свій вирок: «Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!»
        У другій дії Еліза демонструє важливу для її майбутнього рису — наполегливість: вона мріє змінити своє життя на краще. їй набридло заняття, за допомогою якого вона заробляє гроші, адже на вулиці квіткарку може образити та скривдити будь-хто.
      Квітковий магазин був її мрією, зустріч із Гіггінсом — щасливим випадком, яким вона вдало скористалася. життєві випробування вочевидь загартували ЕЛІЗУ. Хоча вона не була сиротою, але не мала ні від кого допомоги: рідним не потрібні були її проблеми. Батько, почувши про те, що донька потрапила до будинку якогось заможного пана, вирішив скористатися з цього, поживитися за її рахунок.
      Еліза не бажає миритись із грубістю професора Гіггінса: він не має права дивитись на неї як на істоту нижчого порядку і вважати, що дівчину можна цивілізувати, показати їй краще життя, а потім знову повернути туди, звідки взяв.
       На початку п’єси Еліза інстинктивно, на підсвідомому рівні вимагає поваги до своєї жіночої особистості: «Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі», «Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права!», «Я маю таке саме право буть тут, як і ви!»
      Упродовж п’єси Еліза змінюється настільки, що, коли вона виходить із ванної кімнати в кімоно, рідний батько не впізнає її, а професор Гіггінс і полковник Пікерінг (англ. Pickering, у різних перекладах — Пікеринг або Пікерінґ) тільки тепер відкривають для себе красу дівчини. Через три місяці її зовнішність майже бездоганна, хоча жести ще не набули потрібної невимушеності, вона досі порушує правила «мовленнєвої поведінки»: їй потрібен іще час, щоб перетворитися на леді.
      Але чим швидше Еліза долає сходинки на шляху до поведінки справжньої герцогині, тим гострішою стає проблема її майбутнього, тим наочніше ми бачимо жорстокість експерименту Гіггінса та Пікерінга.
      Доля цього експерименту цікавить професора більше, ніж доля живої людини, проте Гіггінс легковажно ставиться до цього, обіцяючи знайти Елізі якусь нескладну роботу. через шість місяців героїня зовсім не схожа на ту бідну невиховану дівчину, яку глядачі бачили у першій дії: Еліза перетворилась на блискучу леді, але не почувається щасливою.

5. За прочитаними діями п’єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» почніть складати схему «Сходинки духовного зростання Елізи Дулітл»

6. Дайте відповідь на запитання
Чи вважаєте ви, що загальна культура людини, сприйняття її оточуючими залежать від рівня мовленнєвої освіченості цієї людини? Свою думку обґрунтуйте.
7. Підсумок
 Драматург обирає героїню, яка перебуває на самому дні англійського суспільства, для того, щоб полемічно загострити один із головних парадоксів: Шоу намагається довести, що різниця між вуличною квіткаркою та герцогинею «полягає лише у вимові». Цей висновок сучасники письменника сприймали як парадокс, що запрошував глядачів шукати відповідь на непросте питання: «чим різняться люди?» На додачу цей парадокс став викликом вищим, освіченим і аристократичним класам англійського суспільства, він підривав віру в непорушність суспільної ієрархії.
Автор п’єси вірить у невичерпне багатство вільної особистості. Елізою 1.спочатку рухає звичайне людське бажання — певною мірою покращити своє життя, здолати убогість, «стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд». Та під час навчання у Гіггінса вона усвідомлює, що здатна на більше. Провідна риса характеру Елізи — це почуття власної гідності. Вона сама бажає відповідати за себе й самостійно будувати свою долю. її фраза «Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте» — ось ідея трагікомедії.
 Домашнє завдання    Дочитати п’єсу Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» до кінця; уміти аналізувати її, характеризувати героїв, висловлювати свої думки та враження. Скласти твір-мініатюру  «Які уроки дає Еліза професорові?» (уроки доброти, гідності, мужності, підприємливості, цілеспрямованості чи інші).